Lex Sportiva

ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ У СФЕРУ СПОРТУ: СУЧАСНІ ПІДХОДИ ТА КОНЦЕПЦІЯ ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА

2026-02-15T10:56:00+02:00

У сучасних умовах соціально-економічних трансформацій питання ефективного функціонування та розвитку сфери фізичної культури і спорту набуває особливої актуальності. Враховуючи обмеженість бюджетних ресурсів, зростаючу конкуренцію за фінансування та необхідність модернізації спортивної інфраструктури, важливою передумовою сталого розвитку спортивної галузі стає залучення додаткових джерел фінансування, зокрема інвестицій. Одним із найперспективніших механізмів забезпечення фінансової стабільності та реалізації масштабних спортивних проєктів є використання моделі публічно-приватного партнерства. Актуальність теми зумовлена потребою в системному переосмисленні ролі та можливостей співпраці державного і приватного секторів у сфері спорту в умовах децентралізації, післявоєнного відновлення України, а також глобальних тенденцій інтеграції спорту в економічні й соціальні процеси. Спорт у цьому контексті виступає як засіб фізичної реабілітації, так і ефективний механізм психологічної підтримки, зміцнення соціальних зв’язків і формування нових життєвих орієнтирів для ветеранів. Публічно-приватне партнерство як форма взаємодії забезпечує можливість не лише залучення позабюджетних коштів, а й підвищення ефективності управління спортивною інфраструктурою, впровадження інноваційних підходів до реалізації спортивних програм і проєктів, розширення доступу громадян – у тому числі ветеранів – до якісних спортивних послуг. У статті розглядається потенціал публічно-приватного партнерства (ППП) як інструменту залучення інвестицій у сферу фізичної культури та спорту в Україні, особливо в умовах післявоєнного відновлення та децентралізації. Акцент зроблено на правовій природі ППП, його еволюції в міжнародному контексті, а також на можливостях створення інклюзивної спортивної інфраструктури за участю приватного сектора. Окрема увага приділяється ролі спорту у фізичній і соціальній реабілітації ветеранів. Зазначено, що модель ППП сприяє ефективному управлінню, впровадженню інновацій та розширенню доступу громадян до якісних спортивних послуг. Обґрунтовано необхідність розробки нових механізмів державної підтримки та балансування інтересів бізнесу й суспільства.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СПОРТИВНИХ АГЕНТІВ В УКРАЇНІ ТА МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ

2026-02-15T10:59:38+02:00

Це дослідження присвячене комплексному аналізу правових засад функціонування спортивних агентів як невід'ємних і ключових суб'єктів у системі професійних спортивних правовідносин. Актуальність роботи обумовлена зростанням економічної значущості спорту та необхідністю забезпечення прозорості, етичності та ефективності агентської діяльності, що безпосередньо впливає на кар'єри спортсменів та фінансову стійкість клубів. У межах роботи проведено глибокий порівняльно-правовий аналіз національного законодавства України, що стосується посередницької діяльності у спорті, а також провідних міжнародно-правових актів та норм, встановлених провідними міжнародними спортивними федераціями, зокрема Регламентом ФІФА щодо футбольних агентів (FFAR) [2] та правилами УЄФА [3]. Особливу увагу приділено ідентифікації основних прогалин та колізій у поточному правовому регулюванні. Серед ключових проблем виокремлено недостатню чіткість у процедурах ліцензування та сертифікації спортивних агентів, прогалини у встановленні їхньої фінансової та дисциплінарної відповідальності, а також механізми ефективного захисту прав та інтересів спортсменів, які часто перебувають у вразливому становищі перед агентами та клубами. Значний акцент зроблено на колізійних нормах, що виникають між імперативними вимогами міжнародного спортивного права (lex sportiva) та положеннями національного законодавства України. На основі проведеного аналізу, дана робота містить конкретні пропозиції щодо вдосконалення правової бази, зокрема шляхом обов'язкової та повної імплементації сучасних міжнародних стандартів, як-от нового Регламенту ФІФА, до внутрішнього спортивного права. Це, своєю чергою, дозволить підвищити прозорість укладення трансферних угод, мінімізувати ризики корупції у спорті [10] та забезпечити справедливе й неупереджене вирішення спорів за участю агентів, включаючи звернення до Спортивного арбітражного суду (CAS) [5].

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ КІБЕРСПОРТУ В УКРАЇНІ

2026-02-15T11:08:11+02:00

Стаття присвячена аналізу організаційно-правового забезпечення розвитку кіберспорту в Україні. Розглянуто: вплив війни (відтік кадрів, втрата спонсорів), психологічні та фізичні ризики для гравців (стрес, залежність, виснаження), недосконалість законодавства (відсутність норм для контрактів, IP, захисту неповнолітніх), хаотичний розвиток через слабке регулювання. Міжнародний досвід (Корея, Китай, США, ЄС) демонструє гібридні моделі регулювання, які можна адаптувати. В Україні розвиток забезпечують Федерація кіберспорту (UESF) та UPEA через турніри, освіту, соціальні проекти, але бракує державного фінансування. Напрями вдосконалення: медійні кампанії, інвестиції (20 млн доларів/рік), інфраструктура (арени, готелі), візові спрощення, пільги, освітні програми, саморегуляція. Особливу увагу приділено правовим аспектам функціонування індустрії: відсутності спеціальних норм у законодавстві, проблемам укладання контрактів між гравцями та клубами, захисту прав інтелектуальної власності, антидопінговому контролю та регулюванню діяльності неповнолітніх. Проаналізовано роль провідних організацій – Федерації кіберспорту України (UESF) та Української професійної кіберспортивної асоціації (UPEA) – у формуванні національної кіберспортивної екосистеми через проведення змагань, створення освітніх програм, соціальних проєктів та міжнародне представництво. Зроблено висновок, що кіберспорт в Україні має високий потенціал для економічного зростання, цифрової трансформації та соціальної адаптації молоді, однак його подальший розвиток потребує системного державного регулювання, правової визначеності, залучення приватного капіталу та інтеграції міжнародних стандартів. Стаття становить науково-практичний інтерес для фахівців у галузі права, спорту, державного управління та інформаційних технологій.

СПІВВІДНОШЕННЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА З ВІТЧИЗНЯНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ У ГАЛУЗІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ

2026-02-15T11:18:19+02:00

У статті досліджено співвідношення норм законодавства України з acquis communautaire у галузі фізичної культури і спорту. Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю приве дення внутрішнього законодавства країни у відповідність до законо давства ЄС. У роботі приділена увага поступовій імплементації норм міжнародного права у вітчизняне законодавство у спортивній галузі. Доведено, що інтеграція спортивних організацій України в міжнародні спортивні структури вимагає забезпечення ефективного процесу впровадження норм міжнародного права в національне законодавство і чітке дотримання державою міжнародно-правових зобов'язань у галузі фізичної культури і спорту. Зазначено на необхідності системного дослідження ролі, яку відіграє Європейський Союз у правовому регулюванні діяльності у сфері фізичної культури і спорту у зв’язку з набуттям Україною 23 червня 2022 року статусу кандидата до Європейського Союзу. Наголошено на тому, що до внутрішнього спортивного законодавства України постійно вносяться зміни, продиктовані досвідом міжнародних спортивних організацій, європейським спортивним законодавством; або ж навпаки – національні федерації з видів спорту, запозичивши певний досвід європейських країн, звертаються до органів влади із пропозиціями про внесення змін до існуючих або ж ухвалення нових нормативно-правових актів. Доведено, що для ефективності, гармонійності, збалансованості таких змін необхідною є відповідність структурного статусу комплексу норм, що регулюють спортивні відносини саме як окремої галузі національного права. У статті авторкою акцентується увага на перешкодах, які виникають у процесі систематизації спортивного законодавства та пропонуються шляхи їх вирішення. Зроблено висновок про необхідність ратифікації наступних міжнародних документів у сфері фізичної культури та спорту: Кодексу спортивної етики та Кодексу спортивного арбітражу.

ПРАВОВИЙ СТАТУС ОБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ У СФЕРІ СПОРТУ

2026-02-15T11:46:57+02:00

У статті досліджуються особливості правового статусу об’єктів інтелектуальної власності у сфері спорту, їхнє комерційне використання та захист у контексті сучасної індустрії спортивних видів діяльності. Проаналізовано специфіку спортивної сфери як предметно-об’єктної галузі регулювання інтелектуальної власності, зокрема взаємодію різних форм прав, таких як авторське право, патентне право та право на торговельні марки. Розглянуто правові механізми передачі та реалізації прав на об’єкти інтелектуальної власності між спортсменами, спортивними організаціями, медіапартнерами та іншими суб’єктами. Особливу увагу приділено праву спортсмена на власне зображення, а також способам запобігання недобросовісному комерційному використанню його імені та образу без згоди. Визначено, що комерціалізація спортивних продуктів та послуг формує нові форми правових відносин, а ефективна охорона і використання інтелектуальної власності сприяє підвищенню інвестиційної привабливості спортивних заходів та фінансовій стійкості спортивних організацій. Автори підкреслюють необхідність модернізації українського законодавства з урахуванням міжнародних стандартів та формування комплексної правової моделі інтелектуальної власності у спорті, що є передумовою інтеграції національного спортивного права у європейський правовий простір. У роботі застосовано теоретичний, системно-структурний та формально-юридичний методи дослідження, що дозволило всебічно оцінити правові проблеми та перспективи розвитку правового регулювання інтелектуальної власності у спортивній діяльності.